«Беру з собою воду, мед, автомат, 20 магазинів та чотири гранати» – розвідник Руслан з Маріуполя
В інтерв’ю “Українській правді” 52-річний уродженець Маріуполя Руслан Пустовойт з позивним “Павук” розповів, з чим виходить на завдання, як вчинятиме при загрозі полону, яка роль людини та спецтехніки в розвідці та чи мають щось спільне з реальністю фільми про Джеймса Бонда, передає редакція.
«Наші розвідники крутіші за Джеймса Бонда. Найкрутіші, однозначно. Хлопці щосекунди ризикують життям. Ризикують підірватись на міні, бо ці тварюки мінують усе що можна і всім чим завгодно.» – каже Руслан.
«У житті найголовніше – не втрачати почуття реальності. Якщо ти раптом вирішив, що безсмертний і непереможний, чекай на лихо. Коли я відчуваю, що захоплююсь, то зупиняю себе. Коли ти сильно захопився, обов’язково будуть наслідки: знову травми, переломи, рани від уламків, куль. Навіщо воно потрібне?
Моя зброя – АКС-47, бо простий та надійний. Навіть якщо ти випускаєш сорок “ріжків”, все одно стрілятиме. Навіть якщо брудний, у воді та піску – все одно працюватиме. Він, як то кажуть, малочутливий до болю.
Для розвідника немає поганої погоди, але найскладніший період – зима. Немає листя, “зеленка” рідкісна. Коли мороз, потрібно все одно утеплюватися, хоч і кажуть, що вистачить хорошої термобілизни та фліски. Ага! Ти все одно в холод як кулька, особливо коли броню вдягаєш.
Я практично ніколи не беру із собою їжу. Беру тільки воду, мед та БК: 20 магазинів, чотири гранати та ще патрони по всіх кишенях, бо вони швидко закінчуються (сміється).
Якось довелося обходитися три доби без їжі та води. Так вийшло, що ми зайшли в тил противника, перебували у посадці. Там нічого не було. Нам треба було просто перечекати, щоб вийти звідти безболісно. Ці три доби пройшли на адреналіні, я навіть не відчув спраги та голоду.» – розповів наш герой про свою роботу.
“У росії живуть хворі люди. Настільки, що їдуть до нас вмирати, знаючи, що на них чекає. Вони настільки труси, що краще помруть, ніж стануть вільними. Хтось каже, що їх треба лікувати, рятувати. Але як ти їх урятуєш, якщо вони не хочуть лікуватись?
Хай вони там і живуть, якщо їх усе влаштовує. Тільки за парканом! Мені тут їхня Росія абсолютно не потрібна! Я хочу жити у вільній, квітучій країні. Де мої діти більше не побачать того кошмару, який вони бачили під бомбардуваннями в Маріуполі.
Я гордий за наших воїнів, волонтерів, гордий за нашу націю. У нас найкрутіші люди. Нас століттями хотіли зламати, вбити, загнати у стійло, зробити рабами, але українці завжди боролися. Цей гормон свободи, що вже у крові, вироблявся століттями.
Якщо ви втомилися, боїтеся, розчаровані, скажу одне: вірте в ЗС України та наш народ. Будь ласка, наберіться терпіння. Ми все одно закінчимо цю війну нашою перемогою. Все буде добре!
Ми обов’язково звільнимо всі наші землі. Обов’язково відіб’ємо Маріуполь. Я дуже хочу туди повернутись і відбудовувати своїми руками”, – зокрема зазначив він.
Повне інтерв’ю тут:
https://www.pravda.com.ua/articles/2022/11/4/7374362/
